Місто постійно розвивається, тому не дивно, що деяких професій більше не існує. Впливає також на зміну ринку праці ритм життя, винаходи та впровадження інновацій. Більше про історію зниклих професій у Лос-Анджелесі розповість losangeles1.one.
Каретники
Професія зникла через появу автомобілів та потягів, проте раніше вправні майстри займалися виготовленням екіпажів для їзди з кіньми. Варто більше розповісти про епоху міських коней у Південній Каліфорнії, яка почала змінюватися 30 травня 1897 року. Саме тоді вперше вулицями Лос-Анджелеса проїхав міський автомобіль. Наслідком став занепад епохи міських коней.
Якщо розповідати про період розквіту, то це був 1900 рік. Відчувалася залежність від сили коней, яка у подальшому вплинула на моделі землекористування. Наприклад, у 1900 році у Лос-Анджелесі проживало близько 8065 коней. Сучасним містянам складно уявити, як у центрі міста замість нерухомості знаходилися стайні, ковалі, сідельники, каретники. За межами міста розвивалося фермерство, сільське господарство процвітало. Фермери у ті часи засіювали гектари землі вівсом, люцерною за допомогою коней.
Негативним боком використання каретного транспорту з кіньми було значне засмічення. Йдеться про щоденні 15-30 фунтів гною та кварту сечі від однієї тварини, які засмічували вулиці Лос-Анджелеса. Гній та сеча приваблювали мух, забруднювали взуття, створювали неприємний запах. Тяглові тварини часто падали від надмірного напруження та виснажливої роботи. Їх залишали просто на вулиці, туші гнили просто на дорозі. Це видовище непокоїло містян, а також міську раду.
Саме тому було прийнято рішення укладати контракти з прибиральниками вулиць, а згодом й рішення заміни коней та каретників на автомобілі та громадський транспорт.
Slubber Doffers
На текстильних фабриках на даній посаді частіше за все працювали діти. Цілими днями вони знімали порожні бобіни з ткацьких верстатів. Бобіною або котушкою називали веретено чи циліндр із фланцями чи без них.
Історично так склалося, що з перших днів промислової революції зріс попит на дитячу працю на фабриках та заводах. Діти були більш швидкими та спритними, їх було значно легше контролювати, ніж дорослих. Саме тому професія Slubber Doffers потребувала виконання одноманітних завдань, з якими чудово могли впоратися діти.
Можна тезисно виділити основні особливості цієї професії:
- дофери працювали приблизно чотири години кожного дня. Попри напружений графік, за згадками письменниць Люсі Ларк та Гаррієт Гансон Робінсон, діти могли знайти можливість поспілкуватися один з одним;
- на бавовняних фабриках було прийнято рішення приймати на роботу лише білих американців, афроамериканців могли наймати для розпалювання котлів чи для виконання певних зовнішніх робіт;
- у 1887 році на великій фабриці в окрузі Кабаррус, штат Північна Кароліна, хлопчики та дівчата заробляли 40 центів на день;
- умови праці були важкими: діти працювали босоніж для полегшеного підйому на машини, техніка постійно шуміла, вікна тримали закритими, у приміщенні була спекотна та волога атмосфера;
- діти значно частіше за дорослих потрапляли в аварії, нещасні випадки. Через те, що повітря було переповнене ворсом та пилом, було значно важче дихати. Наслідками стали такі захворювання, як хронічний бронхіт, туберкульоз;
- діти до семи років вже починали працювати на фабриках.
Льюїс Гайн, який у 1908 році влаштувався на роботу у Національний комітет з питань дитячої праці у США, протягом десятиліття зробив удосталь фотографій, задокументувавши роботу дітей. Це був успішний приклад сили фотожурналістики.
Після закінчення Першої світової війни зменшувалася практика наймати дітей та використовувати дитячу працю, а у 1933 році повністю викорінилася.
Знімальні машини на фабриках замінили людей, тому професія зникла.
«Стукач»
Це професія, яка полягала у тому, щоб будити робітників. Сучасні працівники Лос-Анджелеса звикли вимикати будильник та збиратися на роботу. У XIX, навіть у XX столітті поширеною професією був людський будильник або «стукач». Така людина ходила вулицями міста та будила людей, щоб вони вчасно потрапляли на роботу. За це «стукач» отримував кошти. Збереглися світлини, на якій зображена Мері Енн Сміт, яка стукала у вікна за допомогою сушеного гороху. Фотограф Джон Топгем, який знімав працівницю у дії, розповідав, що жінка вставала щоденно (крім неділі) о третій годині для того, щоб вчасно розбудити місцевих робітників. За тиждень вона отримувала шість пенсів. Інший «стукач» використовував вудку, щоб стукати у верхні вікна.
Якщо пригадати, то у середині XIX століття винайшли регульовані версії будильників, але вони були ненадійні та занадто дорогі.
Більшість працівників-«стукачів» були старшого віку, будили людей роками. Вони не виходили з будинку, поки не переконувалися, що людина прокинулася.
Професія зникла через поширення та доступність будильників.
Слухач
Це давно забута та зникла професія, яка полягала у виявленні літаків противника. Для цього використовували акустичні дзеркала з бетону, а також подібні пристрої, за допомогою яких можна було виявити звук, напрямок наближення ворожих літаків.
Слухачі виконували свою роботу, володіючи хорошим слухом та інстинктами. Їх здатність та навички були зафіксовані у відстеженні ворожих польотів. Наприклад, про курс літака слухачі дізнавалися, відштовхуючись від звуків двигуна. Вони були сфокусовані на приймачі. Таким чином, з’являлося 15-хвилинне попередження про спрямований протиракетний захист.
Попри переваги такої професії, були й недоліки. Після випущення звуків літака, іноді 15-хвилинних попереджень було недостатньо.
Після винайдення радарів, розвитку радіолокаційної технології в 1937 році, подальшому поширенню професія слухача зникла.
«Викрадачі тіл»
На щастя, професія воскресника або «викрадача тіл» зникла. Її вважали прибутковою, проте кримінальною та неетичною. Це професія викрадення тіл померлих, які використовували на початку розвитку хірургії. Ця галузь потребувала тіла для вивчення, а єдиним місцем, де законним шляхом хірурги могли отримати трупи, була шибениця. Для навчання молодих хірургів та вивчення цього було замало.
Тоді відважні анатоми наймали воскресника. Зазвичай, це були безробітні, які добре знали, де можна знайти тіла померлих. Професійні «викрадачі тіл» постійно переглядали похоронні оголошення, дізнаючись про найсвіжіші поховання.
Зберігся «Щоденник воскресника», датований 13 січня 1812 роком. Там описано більше про роботу та замовників. Анатоми отримували тіла дорослих чоловіків, проте їх цікавили тіла жінок (особливо, вагітних), дітей.
Варто зауважити, що деякі операційні, де раніше викрадені трупи вивчали для лекцій з анатомії, нині стали музеями, де освітлюються сторінки злочинної історії медицини.
Зміни на ринку праці
Певні професії поступово зникають під впливом різних факторів. Йдеться про технологічний прогрес, який передбачає автоматизацію, цифровізацію, появу нових технологій. Змінюються економічні умови, відбуваються соціальні та екологічні зміни.
Зникнення одних професій супроводжується появою інших, тому це невід’ємна частина розвитку суспільства.