Проблема бездомності протягом десятиліть у Каліфорнії погіршується. Вона не виникла випадково, це результат поєднання економічних, соціальних та політичних чинників. За статистичними даними, кількість бездомних з 2014 до 2022 року у Каліфорнії зросла на 42%. Щоночі у штаті перебуває понад 160 000 бездомних. Більше про хроніки бездомності розповість losangeles1.one.
Історія бездомності
У звіті Центру історії та політики імені Ласкіна Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі описану історію безпритульності в окрузі. Її економічне, расове, соціальне та політичне коріння сягає часів Великої депресії 1930-х років. Тоді тисячі людей вимушені були жити на вулицях, а район Скід-Род був центральним для бездомних людей. Це були здебільшого неодружені чоловіки-афроамериканці. У 1933 році було створено Управління з питань безпритульності Лос-Анджелеса.
Після закінчення Другої світової війни населення Лос-Анджелеса різко виросло. Разом з цим виникли проблеми з житлом, що призвело до практики «червоних ліній» (редлайнінгу), яка обмежувала кредитування в певних районах. Наслідком стала расова нерівність та збільшення людей, які вимушені жити на вулиці.
У 1950-х роках у Каліфорнії почали закривати психіатричні лікарні, через що малозабезпечені люди з психічними захворюваннями опинялися на вулиці та в’язниці.
Починаючи з 1970-х років представники бізнесу та нерухомості почали тиснути на міську владу. Метою було відродження центру внаслідок витіснення бездомних осіб. Це призвело до зменшення кількості доступного житла та рецесією на початку 1980-х років. Це також призвело до збільшення бездомних осіб. Це був план 1976 року на Скід-Роу, який передбачав переміщення служб допомоги безпритульних до «зони стримування» з 50 кварталів разом з вибірковим поліційним спостереженням. Цей план був провальним, тому його офіційно скасували у 2016 році.
У XXI столітті криза доступного житла поглибилася. Тут варто нагадати про іпотечну кризу та Велику рецесію 2008 року, світову економічну кризу.
Демографічні тенденції та політика у сфері нерухомості
Наприкінці 1990-х років населення Лос-Анджелеса знову зросло, однак житлове будівництво не розпочалося. Натомість деякі забудовники та підприємства підтримували політику будівництва дешевого житла чи впровадженню політики контролю орендної плати. Ці пропозиції не враховували бажання безпосередньо бездомних.
Кірстен Мур-Шілі, співавторка звіті Центру історії та політики імені Ласкіна Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, виділила таку важливу ідею – переосмислення житла як одного з основних прав людини. Під час дослідження було виявлено, що протягом XX століття безпритульні люди у Лос-Анджелесі самі пропонували рішення, адже зосереджувалися на перепрофілюванні вільних земель та невикористаної чи недостатньо використовуваної державної власності.
Криза безпритульності
У Каліфорнії, у тому числі у Лос-Анджелесі, криза безпритульності пов’язана з такими причинами.
- Каліфорнія відома тим, що має один із найдорожчих ринків житла. З 2000 до 2021 року вартість житла штату зросла більше ніж утричі. Наприклад, у 2021 році типова вартість житла у Каліфорнії складала приблизно 775 000 доларів. Це вдвічі більше, ніж у Нью-Йорку, Флориді, та утричі більше, ніж у Техасі (за даними індексу вартості житла Zillow). Висока вартість житла у поєднанні з низьким рівнем доступних варіантів створюють нестабільну ситуацію. Особливо це стосується родин чи окремих осіб з низьким рівнем доходу.
- Зонування забудови на одну родину та місцевий опір житлу. Додаткова політика контролю зростання, яку впроваджує громада, була пов’язана зі збільшенням цін на житло приблизно на 3-5%. До того ж терміни забудови значно зростали через вимогу звіту про вплив на навколишнє середовище. У Лос-Анджелесі середні терміни його затвердження становили 43 місяці, а у Санта-Моніці – 77 місяців.
- Низька заробітна плата та нерівність доходів. Від 1990 і до 2017 року високооплачувані галузі промисловості зазнали стрімкого зросту: інформаційні технології (+127%), освіту та охорону здоров’я (+107%), професійні та бізнес-послуги (+84%). Це дані ряду Каліфорнії за 2019 рік.
- Реформи у сфері охорони здоров’я. За попередніми даними, приблизно 51% бездомних дорослих в окрузі Лос-Анджелес мають психічні захворювання та 46% – розлади, пов’язані зі зловживанням психоактивних речовин. Проведені дослідження у 2013, 2015 та 2019 роках підтверджують те, що наркотична залежність та психічні захворювання – це постійні фактори ризику безпритульності.
- Нестача притулків, тобто резервного та тимчасового житла. Попри те, що кількість бездомних з 2007 до 2020 року стрімко зросла, місткість притулків залишилася такою ж. До того ж кількість ліжок у тимчасових житлових закладах постійно знижувалася. У 2020 році лише третина бездомних осіб у Каліфорнії переїхала до постійного житла, а 47% чекали на житло, 16% – не користувалися запропонованими послугами. Варто зауважити, що чим довше люди залишаються без даху над головою, тим гірше мають психічне та фізичне здоров’я. Таким людям набагато складніше повернутися до робочої сили, знайти житло та відновити фінансову стабільність.
Чи є життя після бездомності?
У Лос-Анджелесі діє мобільний фургон UCLA Homeless Healthcare Collaborative. У ньому працюють лікарі, медсестри, фахівці з психічного здоров’я, надаючи критично важливі медичні послуги бездомним людям. Сюди наважився звернутися у червні 2023 року Хосе Моралес. Він втратив бажання жити, був самотнім, бездомним та щоденно випивав понад 20 пляшок пива. Він жив у таборі для бездомних у Південному Лос-Анджелесі. До мобільного фургону він звернувся, бо його ноги були набряклі. Лікар дав пару компресійних шкарпеток та запропонував їх одягнути. Така доброта надихнула чоловіка до дій. Він втомився. Після звернення за допомогою він отримав ліки, одяг, пройшов тиждень на детоксикації. Завдяки медичним працівникам його госпіталізували до лікувального центру, пройшов програму «12 кроків до одужання». Він переїхав до реабілітаційного центру, придбав авто та знайшов роботу (водій для Lyft та здійснює доставлення для Amazon).
Хосе Моралес відчуває, як повернув своє життя. Він відновив зв’язок з матір’ю та продовжує розповідати про свій шлях у лікувальних центрах міста, де раніше й сам перебував на лікуванні.
Ця історія підтверджує, що повернутися до повноцінного життя після бездомності можна, але потрібно бажання та сили зробити для цього перший крок.
Подолання безпритульності
Багатьох містян цікавить, чи це взагалі можливо. Дійсно, подолання безпритульності можливе, однак потрібна наполегливість та комплексна стратегія.
- Політики мають поєднати подолання дефіциту та вартості житла, разом з цим і кризи психічного здоров’я та наркоманії. Наприклад, для розвитку житлового будівництва необхідно прискорити затвердження нових проєктів, фінансувати програми доступного житла, дозволити житлову забудову на комерційній нерухомості. Важливим у цьому випадку є розширення винятків та реформування закону, щоб запобігти безпідставним апеляціям.
- Щодо притулків, то важливо розширити їх кількість, підвищуючи якість та безпеку, розвивати мінібудинки та модульні проєкти. Є ще варіант спільного проживання та зменшення податкових обмежень.
- Подолання проблеми безпритульності неможливе без лікування психічного здоров’я. Це потребує збільшення ліжок у психіатричних відділеннях, скорочення часу очікування на приймання. Сюди ж варто віднести закон Лаури, що полягає у примусовому лікуванні осіб, які не усвідомлюють свою хворобу, а також опікунство LPS для дорослих з тяжкими психічними захворюваннями та інвалідністю.
- Ще одна пропозиція у подоланні проблеми безпритульності полягає у лікуванні наркотичної залежності серед осіб, які живуть на вулиці.
Неможливо сказати напевно, коли у Лос-Анджелесі можна повністю подолати проблему безпритульності. Це довгострокова боротьба та постійні виклики.
